valeri_ta: (я)
2

Донедавна якось й не замислювалась над тим, як сильно люблю своє рідне місто...
Віддана у любові Львову, забувала про місто, де народилась-виросла...
І хоча й буваю вдома (у батьків) дуже часто, про місто ж забуваю...
Ніби не бачу, не помічаю його... Ніби не до нього повертаюсь...
А на свята якось мимоволі подумала про те, що моє рідне місто прекрасне. Всупереч всьому ....воно - неймовірне!

просто так... фото... думки... )

***

Oct. 21st, 2013 03:37 pm
valeri_ta: (осінь 2)
3f4c44193b91721b7f592494a230fbe1

(с)фото з Пінтерест

П.С. іноді краще без слів...
valeri_ta: (Default)

Іноді (останнім часом дуже часто:) мене накриває любов до землі, природи, усього такого прекрасного-гарного-кольорового... Ось так, БАХ, і накриває...
Read more... )
valeri_ta: (просто я)
Багато говорили-балакали про книгу Л. Костенко "Записки українського самашедшого". Я ж не візьмуся критикувати цей роман. Нехай це роблять ДУЖЕ РОЗУМНІ...Так-так, ті, що усі розуми поїли:)
Напишу про враження...
Хороша книга про:
- те, що ми часто обговорюємо вдома на кухні: політику, політиків і проблеми країни;
- те, що часто маємо саме те, на що в принципі заслуговуємо;
- стосунки - такі як вони є.... буденні і не дуже...;
- світ...;
- людей;
- наше геройство і прагнення до кращого життя.... яке в принципі не справдилося...;
- про жахіття нашого часу...., яке набрало глобальних маштабів.
Роман не стане одним із моїх улюблених... Все занадто просто. Але часто саме прості речі ми опускаємо із виду... Женемося за чимось примарним... Ех...
Дуже невимушено і просто Костенко свій роман пронизала глибокими думками...
Дещо мені не сподобалося... Але про це не писатиму... Я не критик:))) Нехай мої "невдоволення" залишуться при мені:)
Краще поділюся із вами улюбленою фразою із роману:
"Очевидно є люди, не талановиті до любові. І їх дедалі більше". (с)

І технічно перейду до наступного пункту свого запису, який в принципі не стосується роману Костенко... Хіба лише авторка підштовхнула мене до роздумів на цю тему...
Знаєте, мені дуже-дуже шкода людей, котрі не вміють кохати... Вони усі такі черстві, холодні, сконцентровані на собі... Брррр...
valeri_ta: (день)
 
Каждый день, когда ты не говоришь любимому человеку, что любишь его - ты становишься на один шаг дальше от него. И в один прекрасный момент когда ты захочешь это сказать - он будет настолько далеко, что просто не услышит тебя.
(с)
valeri_ta: (радість)

Я пришел к мудрецу и спросил у него:
"Что такое любовь?" Он сказал: "Ничего"
"Но, я знаю, написано множество книг:
Вечность пишут одни, а другие – что миг
То опалит огнем, то расплавит как снег...
Что такое любовь?" "Это все человек!"
И тогда я взглянул ему прямо в лицо:
"Как тебя мне понять? Ничего или все?"
Он сказал улыбнувшись: "Ты сам дал ответ!:
"Ничего или все!",- середины здесь нет!"


 творчество Омара Хайяма
valeri_ta: (день)
 Натрапила на сторінці подруги у контактах... Не знаю автора, але вірш супер, дуже мені сподобався:


Любовь - когда хотят ребёнка
 
Пусть лучше рвётся там, где тонко,
Пусть будет больно и некстати,
Любовь - когда хотят ребёнка,
Всё остальное - мир симпатий.

Пусть много зависти и лести
…На каждой жизненной страничке,
Любовь - когда хотят быть вместе,
Всё остальное - лишь привычка.

Пусть плохо, пусть всё не на месте,
Идти по жизни дальше нужно,
Любовь - когда два сердца вместе,
Всё остальное - это дружба.
valeri_ta: (котик)
Усі про зиму... Й про сніг... Про свята говорять-пишуть... У кожного різний настрій: хтось тішиться, інші - зляться... А я і не зла, і не надто весела... Нормальна! Теж думаю-говорю-пишу про зиму:)))

valeri_ta: (просто я)
Однозначно - мій фільм... Усе-усе: емоції, думки, почуття, пошук, страх, біль, кохання... Усе таке близьке і знайоме...
Фільм, у який заглиблюєшся, і зовсім не хочеться виринати на поверхню... Фільм, переглядаючи який - плачеш... Просто плачеш за якимось своїми нездійсненними ілюзіями, мріями, прагненням... Фільм-мотивація... Фільм-ізоляція: від посторонніх звуків, від реальності і буденних справ... Фільм-друг, який здавалося б до цього часу жив у твоїй голові, був вифантазований тобой...

***
Я ще не відшукала СВОЮ рівновагу... І тому боюся... Ще багато страхів, які слід подолати... Але це моя фізика пошуку і я не можу існувати окремо від неї... Сподіваюся моя істина буде такою ж щасливою, як і кінець "Їж, молися, кохай"...
valeri_ta: (хочу)
У продовження теми... Щодо мрій...
Донедавна, якби хтось запитав у мене куди я хочу поїхати-помандрувати, я б не відповіла однозначно та впевнено... Відповідь виглядала б приблизно так: "До моря... До океану... А ще б хотіла в Італію... І, мабуть, у Данію... І в Англію та Францію... І ще в Німеччину... Та всюди б хотіла... Була б тільки можливість".
А от сьогодні я точно знаю чого хочу! Звісно, усі раніше згадані країни не викреслюю зі списку мрій-бажань, але... Але від сьогодні на запитання: "Де б хотіла побувати?", я відповідатиму виразно: "Я ХОЧУ в ЛАПЛАНДІЮ!!!".
Точніше, мрію побувати у казковому селищі Санта Клауса (хоча це і не мій казковий герой-персонаж), мрію познайомитися з його гномиками та ельфами, мрію погуляти засніженими вулицями, із захопленням спостерігаючи за спокійним життя мешканців селища, мрію завітати до поштового відділення та побачити-відчути усі листи мільйонів діточок зі всієї планети... Мрію порозважатися на багаточисленних атракціонах Санти, мрію покататися на санах, запряжених оленями і побачити північне сяйво... Так сильно хочу-хочу побувати у Лапландії і ще раз повірити у те, що чудеса трапляються, що світ багатий на добро, що казки - це реальність... О, моя непізнана Лапландіє! Я мрію про тебе, як про дитинство, якого уже ніколи не повернути...

І ще... Так хочеться ось такий будиночок:)))
valeri_ta: (день)
У мене, як і у кожного з вас, є мрія... Якщо бути точною, то багато маленьких та великих мрій!!!
Звісно, найперші серед них - мрії-бажання: я хочу, щоб близькі та рідні люди були здоровими та щасливими, щоб не було війни, щоб люди не черствіли і щоб добро та справедливість завжди перемагали зло...
Я мрію про гроші (якби це меркальтильно не зувчало). Але не про мілійони чи мільярди... Я мрію мати стільки грошей, скільки потрібно для НОРМАЛЬНОГО життя: щоб була можливість купити дім, зробити у ньому ремонт, обмеблювати його, народити дитину та забезпечити для неї НОРМАЛЬНЕ життя... Мрію, щоб грошей вистачало не тільки на буденні та побутові потреби, а й на подорожі. Я мрію побачити океан!
Ще я мрію про велику бібліотеку. Мабуть, про це уже колись писала... І мрію про мільйони книг: старих, нових, забутих. І про деревяне крісло-гойдалку мрію.
Мрію і хочу завжди бути з коханим. Хочу кохати і бути коханою.
Мрію про спокій: коли уже не треба буде нікуди поспішати, заробляти гроші, виконувати якісь завдання чи ставити собі цілі! Мрію про час, який належатиме тільки мені і моїй сім'ї! Мрію про спокійні зими, весни, літні дні та осінні вечори...

...А ще мрію, колись-колись, на старості років писати дитячі книжечки... Не для продажу і не для широкого загалу, а для внуків... Ось так, у своєму домі, у своїй бібліотеці, сидячи у своєму кріслі-гойдалці писати веселі та повчальні історії. Щодня...

...А за вікном, за білосніжними фіранками, пануватиме тепла осінь. Вона буде сходою на казку, яку я писатиму...
...Колись...
valeri_ta: (спокуса...)
 
Я знаю... Знаю, що мене врятує... Сьогодні... У цей момент!!!

Банально просто - пісня Ёлки "Только не падай духом"...

Так, витягнули не той квиток... Так, чорна полоса буває у всіх: і я, і ми, просто не можемо бути виключенням!
Так, йдемо важким шляхом, живемо мріями, будуємо і плекаємо свої ілюзії... А потім - бах! І життя викидає коники...
Але... Але головне підібрати правильний ключ....
Згідна з Ёлкою на всі 100%!

Головне, щоб підтримували близькі люди... І розуміли!
Головне перемогти!!!
Головне дивитися вперед!!!!!
І ніколи, ніколи, ніколи не озиратися назад!!!!!!!

Нічне

Jul. 15th, 2010 01:57 pm
valeri_ta: (спокуса...)
Руку у твоє волосся... Ніжно-ніжно, тихесенько, щоб не розбудити...
Ніжачись... Пригортаюся, щоб відчувати... Поближче...
Ногою торкаюся ноги... Хоч трішки...

***
У напівтемній кімнаті, де ліхтар губить свою тінь, слухаю твій сон... Вгадую...  
Посміхаюся від задоволення... Від щастя...

***
Розумію, таких митей багато і щоночі... Але не завжди вдається їх відчути...

***
А чи було так колись? Ні! 
Минуле багате на сонце, воду, сміх і розваги, на велику і пристрану любов...
 Але таке скупе на спокійні ночі у напівтемній кімнаті з тінями вуличних ліхтарів... Скупе на справжнє кохання, яке і необов'язково відчувати щомиті...
valeri_ta: (день)

А я люблю прокидатися вранці і мовчки дивитися у твої очі...

Люблю сміятися, коли ти дивишся на мене... І люблю кокетувати... От так – в піжамі, сонною...

Я люблю снідати з тобою... Люблю дивитися з тобою ТБ і просто люблю щось робити, аби тільки з тобою...

Я люблю, коли ти вдома. Навіть, коли не в гуморі, коли сердишся чи злишся... Твоя пристуність доповнює мою. Ти – рівновага для моїх думок і душі... Коли ти поряд я раціональніше використовую свій час і можливості. Коли тебе нема – я байдикую, «кидаюся із кутка в кут» і не знаю за що взятися... Мені не цікаво без тебе... Ніщо...

Я дуже залежна від тебе... І я люблю цю залежність понад усе... Не хочу змінюватися. Не хочу свободи і не хочу, щоб ти прагнув до неї...

Егоїстично... Але чесно... І тільки із-за любові...

***

Я люблю сонячну погоду... Але водночас (все ж таки так!!!) я люблю дощ... Бо, коли паде дощ, ти вдома... І я спокійна... І щаслива... Щаслива, навіть якщо злюся чи серджуся...

***

Я люблю писати... Дуже... І читати... Люблю довго приймати ванну і доглядати за собою: маски, пілінги,манікюри і т.д. Люблю дивитися комедії і дуже-дуже романтичні фільми про любов... Люблю мудрувати... І говорити... І розмірковувати... Люблю довго обдумувати якусь ситуацію чи випадок, докопуватися до дрібниць...

Люблю радіти життю, люблю небо і місяць... Особливо, місяць на нічному небі...

Люблю сміятися.... Але все-все це люблю по-особливому, коли ти поряд...

***

 

А сьогодні паде дощ... І ти вдома... І я люблю: багато речей, дій, думок, станів... Коли ти поряд...

 

 
valeri_ta: (день)
Ось яке воно літо…
Зустріло дощами, інколи дразнячись променями ще холодного зазнайкуватого сонця. Взяло за руку і повело своїми стежками-дорогами. А навколо краса і повен міх нових вражень та давно забутих; і емоцій добрих, світлих та таких, що хочеться поділитися з іншими – і нічого взамін за це не попросити…
Ось яке воно літо…
Дихається легше і на повні груди, хоча й повітря забруднене та загазоване, і пахне піонами та річкою, свіжими помідорами та стиглими черешнями… Ступається впевненіше, хоча й на високих підборах та по бруківці… Розглядається уважніше, хоча й очі сховані за темним склом сонцезахисних окулярів…
Ось яке воно літо…
Довгі прогулянки, навіть у сліпий дощ. І веселка на півнеба, як стежина до мрії, така реальна і водночас така нетривка, що й не згадати вмить про що мріється. Парки. Сквери, літні кафе – посиденьки з друзями, яких не бачив з початку осені-зими-весни… І сміх – щирий, невдаваний, від душі…
Ось яке воно літо…
Проблем не поменшало, але все одно хочеться на море, до води і хвиль, до зоряних ночей і тихеньких розмов, щоб затишно було і тепло, спокійно хоч на деякий час. Нема можливості на море поїхати, то хоча б у гори чкурнути, щоб викричатися або помовчати… На самоті або краще з кимсь… З тим, хто завжди поряд, але й ніби далекий…
Ось яке воно літо…
Хочеться, бажається, сниться, мріється, мариться… Про все: любов, взаємність, усмішки, вірність, несподіванку, таємницю… Усе нове і ніби вперше… Усе таке, як було колись і не стирається з пам’яті… І не зітреться ніколи, бо спогад, як літо, – йде, щоб повернутися знову… Вкотре…
Ось яке воно літо…
Тримаю його за руку, щоб не випустити і не відпустити… Так добре з ним… У ньому… Поряд… Навіть якщо й не поменшало проблем, все одно хочеться на море… Хоча б у мріях, у бажаннях, у снах – легко ступаючи веселкою, вдивляючись через темне скло сонцезахисних окулярів в усмішки того, хто завжди поряд… У спогадах…



 

Profile

valeri_ta: (Default)
valeri_ta

June 2014

S M T W T F S
1 234567
8910 11121314
151617181920 21
2223242526 2728
29 30     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 25th, 2017 06:57 pm
Powered by Dreamwidth Studios