valeri_ta: (кава 2)
"Меняет время все, меняет также нравы.
Всем возрастам - свои и мысли и забавы"...

(Буало)

11111


Читати більше+ще одне фото... )
valeri_ta: (день)
Начните благодарить Бога за то, что у вас есть, и Он даст вам то, чего вам не хватает.

© Мать Тереза
valeri_ta: (просто так)
Є у нас сусід - священик... Не буду уточняти де саме і який саме священик...
Приїхав до Львова з якось села, купив квартирку (і Слава Богу!), не подумайте, що я заздрю, насправді запис не про квартирку:)))... Але мушу трішки поіронізувати, бо вже несила:))) Явно ж парафія помогла:), або люди,які гроші на церкву носять-дають... Але знову ж - запис не про це... Нікому нічого не смію боронити і свої припущення тримаю при собі і, по праву, в своєму жж:))) І все б нічого, але дуже вже самовпевнений священик...І сімейка його самовпевнена до нємогу... От такі, знаєте, є люди пихаті - голову догори деруть, землі під ногами не бачать, думають, що навколо них світ вертиться... От така ця сімейка... І все б нічого - їхнє право... Але знову ж: хіба то так личить людині, котра до Бога поближче, так себе нести!!! Ну от...

Read more... )
valeri_ta: (просто так)
А хто-хто у нас любить равликів?
Щось таке пригадую...:)))
Ага, точно. Згадала! Людмилка любить равликів!!!
І саме для чудесної дівчинки на травневі вихідні я "вполювала" ось цього красеня!!!

.... маленький равлик.... )

....

Sep. 17th, 2012 12:13 pm
valeri_ta: (Default)
Коли щиро і від душі...
Коли з надривом і без, а сльози рікою, рікою...
Одним словом, далі без слів та коментарів...

Read more... )
valeri_ta: (Default)
Щось таке на душі... Таке...
Неспокійно якось...
Може із-за цієї ейфорії: літо закінчилось-настала осінь...
Або синдром "післявідпустковий"...
Чи може на плечі тисне гора роботи?
Та ні! Ніби все встигаю... Депресія "спить", тьху-тьху...
Але якось всеодно...
Як на картинці: немов хтось чужий забрався-увірвався в моє життя...
І нишпорить, цукерки забирає, шкарпетки мої улюблені розкидає...
А я безпомічна-безпорадна... Спостерігаю за цим, а вдіяти нічого не можу...
І ніби все нормально, а щось та й муляє...
Ну, і картинка про стан душі...

Read more... )
valeri_ta: (злюка)
Навіть не знаю з чого почати. Мабуть... 
А давайте із великої таємниці. Увага!
Усі біди в нашій країні: і невиплата одиноким матерям, чорнобильцям, вчителям і т.д. і т.п. із-за журналістів, котрі нещодавно отримали по айподу... Але це не основна таємниця... Журналісти - це взагалі страшні люди, без совісті і без елементарних уявлень про етику... Вони збираються вночі у підвалах і поїдають людські гроші, сплачені чесними і святими громадянинами податки, а іноді й самих людей... 
А ще журналісти винні у всьому-всьому: що діти у сиротинцях не доїдають, що бездомних собак ніхто не виловлює і що сміття  на вулицях не прибирають!
І якщо хтось у маршрутці не уступає місце вагітним, знайте - це журналіст!
І хабарі беруть у нас лише журналісти. Щодня, вагонами...
От так!
***
Щодо одиноких матерів... Про інших "потерпілих" не буду писати...
Я знаю, увага, ШІСТЬ!!! сімей, де матері отримують допомогу на дітей. Отримують, бо одинокі, безробітні і вообще... Хоча насправді живуть з чоловіками і свідомо!!! не узаконюють з ними свої стосунки, щоб отримувати допомогу від держави!!!
При цьому не працюють ані жінки, а у трьох випадках - і ані чоловіки.
Це уже й не таємниця, а давно налагоджена схема, по якій живе чимало таких сімей!
Деякі наші жінки "просікли" тему одинокості і вдало її застосовують. І, що найголовніше, навіть не приховують цього.
От так сидять собі вдома, ледарюють (так-так, ЛЕДАРЮЮТЬ), і живуть на "дитячі" гроші!
Чекають щомісяця як зарплату...
Питання: то чому б дійсно не "просканувати" одиноких матерів? Може не всі з них і одинокі???
Може декому варто "злізти" з дитячих грошей, підняти свою дупу і піти на роботу...
І не надо: "Нема роботи..." чи "А на кого дітей лишити...".
На щастя, є садочки, школи... І робота є, варто лише захотіти працювати...
Про чоловіків, які живуть громадянським шлюбом із такими матерями-одиначками взагалі мовчу!
Є випадки, коли пари не узаконюють стосунки, щоб отримувати гроші, але чоловіки справно ходять на роботу, забезпечують сім'ю, але от одружуватись із матерями своїх дітей не поспішають... А навіщо? Так ж можна втратити додатковий дохід!
А коли спитати: "Що ж ви такі хитрі. на роботу не йдете, державу обдурюєте?"
Завжди знайдуть відповідь: "А держава нас ще й не так дурить"...
От і виходить у нас така країна, нація така... Кожен кожного на чомусь хоче здурити...

Звісно, не всі одинокі матері насправді такі хитрі та проворні... Погоджуюсь, є дійсно такі, котрі потребують не те що тих грошей, а й іншої суттєвішої допомоги... І, на жаль, НАПРАВДУ одиноких більше, аніж підприємливих...
Але...
Взагалі це дуже неоднозначне і суперечливе питання, щоб от так, не знаючи усіх тонкощів, кричати на все горло: "Роздали 20 чи 30 журналітсам айподи, а тепер усі одинокі матері не доїдатимуть...."
Може якраз на ці айподи і пішли гроші, які призначалися для псевдоматерів-одиначок...
Бо думаю таких "псевдо-одиначок" теж чимало... Якщо тільки я можу навести шість прикладів...
***
І занавєс... 
Хто найгучніше кричить про свою чесність, геніальність, не побоюсь цього слова, непорочність, на жаль, у житті виявляється не таким-такою уже й хорошою людиною.
Направду добра людина ніколи не хизуватиметься: "А я ... А я... А я б не взяв... А я б зробив-віддав-перепродав...."
Та й впринципі ідеальних людей не існує... За кожним - якісь свої невідомі загалові прогрішності... То навіщо верещати про свою ПРАВИЛЬНІСТЬ...
І хто взагалі сказав, що суб'єктивна думка - це істина?!
valeri_ta: (просто я)
Оскільки фільми та мультики я дивлюся вкрай рідко, то інколи мене вражають і захоплюють найпростіші серед них.
Головні умови, щоб фільм чи мультик мені сподобалися:
- стрічка повинна бути дуже доброю;
- про любов;
- за участю симпатичних акторів....;
- без дурних та ідіотських жартів!
До чого це я.... От переглянула сучасних СМУРФИКІВ...
Багато знайомих резюмували, що мультик нецікавий...
А мені, ну, дуже-дуже сподобався....
Я навіть тричі плакала, так розчулилась...
Це, звісно, не СМЕРФИ із дитинства, але все ж...
І от додивившись докінця, я зрозуміла, що ще справжня дитина...
Що мрію про якусь ось таку нереально кіношну-мультяшну любов... 
Що наївно хочу, аби заради мене жертвували усім-усім (коли доведеться, а не постійно!), і любили-любили-любили....

****
А насправді настрій у мене такий:


valeri_ta: (Default)
Класний статус вконтакті зустріла...
Можна усім невдоволеним  життям чи місцем праці зачитувати-цитувати... Коротко і зрозуміло!
Або й іноді собі, коли забагато скарг в душі та на язиці:)))


Если вы не довольны тем местом, которое занимаете, смените его, вы же не дерево.
(Джим Рон)

valeri_ta: (радість)
 Щодо других, тобто, танців. Обіцяла, що якщо сподобається - напишу.
Так от - сподобалося. Стриппластика - це не аеробіка:), яка тепер протипоказана мені (після зламаної ноги).
Так гарно потренувалися, розворушила я своє тіло. Сьогодні - приємна втома. Відчуваю, що маю ноги та руки:)))
Знаю, це (біль у м'язах) минеться після 3-4 заняття... І ще... Стриппластика - це не стриптиз... Стриптиз - це pole dance (виявляється:)!

Щодо першого пункту у заголовку:)!
Була на екскурсії на кавовій фабриці (спасибі тобі, 
[info]bapbapa_serafym !).
Так цікаво, чомусь згадалися шкільні роки... Як усім класом їздили-ходили на фабрики та заводи...
Сьогодні дегустували каву:)! На дегустації я вкотре переконалася, що у справжній каві ніц не тямлю (оскільки, практично ніколи її не п'ю)!
Усю екскурсію тішилася як слон, аж
[info]chervoni_korali мені дивувалася і постійно перепитувала: "Чого тішишся?". 
А мені щось весело було та й все...

Завтра - знову танці. Не можу дочекатися:)!!!
Та й такі то пироги малятка:)))
valeri_ta: (котик)
Усі про зиму... Й про сніг... Про свята говорять-пишуть... У кожного різний настрій: хтось тішиться, інші - зляться... А я і не зла, і не надто весела... Нормальна! Теж думаю-говорю-пишу про зиму:)))

valeri_ta: (день)
Поглянь, мамо! – вигукнула семирічна Марта.

- Зараз, зараз! – автоматично вимовила знервована жінка за кермом, маючи на голові купу справ, що іще очікували на неї вдома.

Потім була вечеря, перегляд телепрограм, купання, телефонні розмови, аж прийшов час коли треба було вкладатись спати.

- Марто, вже час іти в ліжечко!

Дівчинка побігла східцями вгору. Мама вже падала від утоми, та цілуючи її, уже ж знайшла в собі сили, щоб помолитися з донечкою.

Поправила ковдру.

- Мамусю, забула дати тобі одну річ!
- Даси вранці, - відповіла мама.

Дівчинка невдоволено насупилась.

- Але ж вранці в тебе знову не буде часу! – запротестувала.
- Знайду час, не хвилюйся, - відказала мати, обережно обороняючись.
- Добраніч! – додала й рішуче зачинила двері.

Та все ж не змогла забути сумних очей дитини. Тихесенько повернулась в кімнату до дівчинки. У маленькій дитячій ручці помітила затиснені клаптики паперу. Наблизилась й обережно розтулила долоньку. Дівчинка подерла на дрібненькі шматки велике червоне серце із написаним на ньому віршем, що мав назву: «Чому я люблю свою маму». Жінка старанно зібрала всі клаптики й, наче з дитячої складки, спробувала скласти пошматований листок паперу. Врешті змогли прочитати, що написала Марта:

«Чому я люблю свою маму»
Навіть як багато працюєш
І мусиш вирішити тисячу справ,
Завжди знаходиш час
Побавитись зі мною.
Люблю тебе, мамо, бо я –
Найважливіша частина Твого дня!

Ці слова глибоко зворушили жінку. За десять хвилин вона знову зайшла в кімнату дівчинка, тримаючи срібну тацю з двома чашками шоколаду і двома шматками торта. Лагідно погладила пухкеньку щічку Марти.

- Що трапилось? – запитала дівчинка, здивована нічними відвідинами.
- Це для тебе, бо ти – найважливіша частина мого дня!

Дівчинка усміхнулась і, трохи надпивши з горнятка, знову заснула.

А хто є найважливішою частиною твого дня?

Взято: http://bible-lessons.in.ua
valeri_ta: (спокуса...)
 
Я знаю... Знаю, що мене врятує... Сьогодні... У цей момент!!!

Банально просто - пісня Ёлки "Только не падай духом"...

Так, витягнули не той квиток... Так, чорна полоса буває у всіх: і я, і ми, просто не можемо бути виключенням!
Так, йдемо важким шляхом, живемо мріями, будуємо і плекаємо свої ілюзії... А потім - бах! І життя викидає коники...
Але... Але головне підібрати правильний ключ....
Згідна з Ёлкою на всі 100%!

Головне, щоб підтримували близькі люди... І розуміли!
Головне перемогти!!!
Головне дивитися вперед!!!!!
І ніколи, ніколи, ніколи не озиратися назад!!!!!!!
valeri_ta: (просто я)
Як добре, що свого часу я почала писати вірші... Як добре, що тато "записував мене на магнітофон" і ще донині збереглися ці аудіокасети... Як добре, що в старших класах я вела класний щоденник, у якому писала про усі успіхи однокласників, і цей щоденник стояв на почесному місці - почесній поличці з медалями, грамотами і т.д.
Як добре, що в 9 класі я переросла вірші і взялася до прози... А потім, після закінчення школи, вступила на факультет журналістики, а не на історичний (аж у Рівному)...
Як добре, що того дня ми з батьками випадково проходили біля головного корпусу університету і зайшли ознайомитися з переліком спеціальностей та іспитів... І як добре, що тато сказав: "Дивись, вступний іспит з укр.мови та літератури (на журналістику), оголошення результатів 10 липня... Спробуй свої сили..." А 10 липня - моє д.н. І я спробувала, і в прямому значенні цього слова, забила на історичний... Бо ж мріяла про журналістику, але до останнього не вірила, що без грошей можна вступити...
І як добре, що відразу після вступу я пішла працювати у районну газету, і уже в 16 знала на практиці що і до чого... І байдуже, що мої однолітки розважалися, а я працювала...
Добре, що у житті були класні і позитивні люди, і добре, що були погані та заздрісні - усі стали вчителями... І донині зустрічаються такі - ніби добрі, ніби злі:))) Добре, що довелося спробувати свої сили і у інших спеціальностях... Це стало досвідом....

На сьогоднішйній день, я займаюся улюбленою справою... Уже не пишу віршів, і "мене ніхто не записує на магнітофон", зате продовжую писати прозу... І часто згадую те, як тато запропонував вступити на журналістику... І неодноразово кажу йому про це!
Я дуже люблю свою роботу (без іронії чи вихвалянь)!!! Люблю, чесно!
Люблю писати... А ще більше люблю отримувати листи читачів... Ви й уявити собі не можете, яка це радість, читати теплі і щирі слова, безкорисливі і прості побажання... Від безкорисливих і звичайних, добрих людей...
Напевно, листи читачів - найбільша подяка за роботу, яку робиш!
Іноді мені хочеться відповісти на усі-усі (але, на щастя і на жаль) їх дуже багато, і фізично це зробити - не можливо!
Трапляються різноманітні шедеври і люди! Хтось і у листах зазнається без вагомих на це підстав... Але більшість все ж таки - непервершена...
І байдуже, що читачі на знають досконало правил правопису і інколи не правильно формулюють речення... Байдуже, яка у них освіта, вік, рід занять... Байдуже!
Сила в іншому - у сенсі, який вкладають у свої твори, у слова і звороти...

П.С. Чур, не заздрити;), але я дуже-дуже хочу поділитися зі всіма, і голосно прокричати - Я ЛЮБЛЮ СВОЮ РОБОТУ!!! І як добре, що у житті складається все саме так як складається!!!

Profile

valeri_ta: (Default)
valeri_ta

June 2014

S M T W T F S
1 234567
8910 11121314
151617181920 21
2223242526 2728
29 30     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 04:55 am
Powered by Dreamwidth Studios