.... подруга....

Була у мене подруга.... (Тобто вона є, але не тут, не зараз, не поряд....)... Ми товаришували з "байкових трусиків": ходили в один садочок, школу і лише по її закінченні, наші шляхи розійшлися... Хоча, уже будучи студентами, завжди знаходили час на те, аби хоч раз у місяць зустрітися, погуляти, попити кави, почаювати, поговорити...
Я не можу сказати, що ми були найкращими подурагми, мабуть, кожна з нас, мала скелетів у шафі. Але жити-існувати-вчитися-просто бути одна без одної не могли....
Інколи ми зустірчалися у неї вдома: дивилися фільми, читали книги, пили бехерівку чи вино, і говорили-говорили-говорили... А на ранок поспіхом збиралися кожна по своїх справах і розбігалися... А ще інколи ходили в театр, гуляли нічним Львом, фотографувалися... Це були не часті зустрічі, але вони БУЛИ...
А потім ми напевно подорослішали по-справжньому... Її затягнула наука, мене - кохання. І все менше ми телефонували одна одній, все рідше збиралися в неї вдома... Не вистачало часу, можливостей чи то пак бажання...
У кожної своє життя, справи, інтереси... 
Спершу я не надавала цьому значенню, а тепер часто згадую наші нічні посиденьки... І чомусь стає так сумно-сумно... Час не повернути, не повернути зустрічей-розмов-дівочих посиденьок... 

Маю друзів-подруг-знайомих, але тільки одну  і "ностальгую" за тим, чого уже не буде і що уже не повернути....
Як добре, що вона була в моєму житті...