У мене така робота: щодня перечитую декілька десятків листів:)...
У тих листах - історії-новели-есе-вірші... Щодня нові, інші, від різних людей із усіх куточків України, але такі схожі!!!

Не сприймайте це за дуже пафосне зізнання, але мене уже важко чимось здивувати! Направду!
Сюжети вичерпуються, повторюються... І форма їхнього подання аж ніяк не впливає на той повторюваний зміст!
Саме тому я дуже ціную авторів та дописувачів, котрим талант дістався від Бога... Так-так... Талант від Бога, а не надуманий, "завчений", "набутий" (знаєте, такий зазнайкуватий талант, який іноді присвоює собі людина зовсім далека від творчості...)...

Так от, справді талановиті автори є! Листів від них я завше чекаю з нетерпінням, а коли отримую, то читаю їх в першу чергу! Історії та новели талановитих авторів надихають! Вони особливі... І неважливо чи багато помилок у тих творах відшукає літредактор... Неважливо чи відразу ті твори "сядуть по верстці"... Це все дрібниці, питання, які можна вирішити-поправити-заверстати:)))...
Головне інше... Зовсім інше!

Твори талановитих авторів можуть бути без закрученого сюжету-перепитій, але з душею... Вони можуть бути простими, без надскладних словесних зворотів:) й по-дитячому наївними, але такими, що "беруть" за душу, змушують замислитись над людськими цінностями... Після прочитання творів талановитих авторів у душі завжди залишається щось добре й невамоге, щось таке, про що хочеться розмірковувати, або ж згадувати та порівнювати зі своїм життям, або ж навіть дофантазовувати...
Але не лише твори талановитих авторів особливі... Й самі автори дуже хороші, самодостатні люді! В переважній своїй більшості не пихаті, а скромні, з чуйним серцем і відритою душею, світлі такі люди...
Навіть тут, у жж, є мої-наші талановиті автори... Їх тут насправді багато... Але наразі я маю щастя бути знайомою лише з трьома дівчатками - авторами наших видань: із Надійкою Гербіш, із Зорянкою zoriana87 та з Людмилкою lulochek... Просто дивовижні дівчатка!

І до чого це я все веду...?! От сьогодні на роботі перечитувала твори нової дописувачки і трапилось мені її есе... Таке звичайне, але таке щире есе... Воно й зробило мій день!!! І ніби нічого нового у творі, старі істини... Але якась така проста-доступна-невимушена подача... Та й тема така... завжди актуальна, "бере" за душу! І я дуже хочу, щоб й ви прочитали... І впевнена, що ця нова авторка обов'язково стане не тільки моєю улюбленою, а й улюбленою усіма численними читачами моїх-наших газет!!! Чого щиро й від усієї душі їй бажаю...

( так по-доброму про дитинство... прочитайте... )

Якщо мене вже й переслідує якась музика-пісня, то це надовго...
От уже другий день поспіль ... Не відпускає...

Навіть не знаю з чого почати. Мабуть... 
А давайте із великої таємниці. Увага!
Усі біди в нашій країні: і невиплата одиноким матерям, чорнобильцям, вчителям і т.д. і т.п. із-за журналістів, котрі нещодавно отримали по айподу... Але це не основна таємниця... Журналісти - це взагалі страшні люди, без совісті і без елементарних уявлень про етику... Вони збираються вночі у підвалах і поїдають людські гроші, сплачені чесними і святими громадянинами податки, а іноді й самих людей... 
А ще журналісти винні у всьому-всьому: що діти у сиротинцях не доїдають, що бездомних собак ніхто не виловлює і що сміття  на вулицях не прибирають!
І якщо хтось у маршрутці не уступає місце вагітним, знайте - це журналіст!
І хабарі беруть у нас лише журналісти. Щодня, вагонами...
От так!
***
Щодо одиноких матерів... Про інших "потерпілих" не буду писати...
Я знаю, увага, ШІСТЬ!!! сімей, де матері отримують допомогу на дітей. Отримують, бо одинокі, безробітні і вообще... Хоча насправді живуть з чоловіками і свідомо!!! не узаконюють з ними свої стосунки, щоб отримувати допомогу від держави!!!
При цьому не працюють ані жінки, а у трьох випадках - і ані чоловіки.
Це уже й не таємниця, а давно налагоджена схема, по якій живе чимало таких сімей!
Деякі наші жінки "просікли" тему одинокості і вдало її застосовують. І, що найголовніше, навіть не приховують цього.
От так сидять собі вдома, ледарюють (так-так, ЛЕДАРЮЮТЬ), і живуть на "дитячі" гроші!
Чекають щомісяця як зарплату...
Питання: то чому б дійсно не "просканувати" одиноких матерів? Може не всі з них і одинокі???
Може декому варто "злізти" з дитячих грошей, підняти свою дупу і піти на роботу...
І не надо: "Нема роботи..." чи "А на кого дітей лишити...".
На щастя, є садочки, школи... І робота є, варто лише захотіти працювати...
Про чоловіків, які живуть громадянським шлюбом із такими матерями-одиначками взагалі мовчу!
Є випадки, коли пари не узаконюють стосунки, щоб отримувати гроші, але чоловіки справно ходять на роботу, забезпечують сім'ю, але от одружуватись із матерями своїх дітей не поспішають... А навіщо? Так ж можна втратити додатковий дохід!
А коли спитати: "Що ж ви такі хитрі. на роботу не йдете, державу обдурюєте?"
Завжди знайдуть відповідь: "А держава нас ще й не так дурить"...
От і виходить у нас така країна, нація така... Кожен кожного на чомусь хоче здурити...

Звісно, не всі одинокі матері насправді такі хитрі та проворні... Погоджуюсь, є дійсно такі, котрі потребують не те що тих грошей, а й іншої суттєвішої допомоги... І, на жаль, НАПРАВДУ одиноких більше, аніж підприємливих...
Але...
Взагалі це дуже неоднозначне і суперечливе питання, щоб от так, не знаючи усіх тонкощів, кричати на все горло: "Роздали 20 чи 30 журналітсам айподи, а тепер усі одинокі матері не доїдатимуть...."
Може якраз на ці айподи і пішли гроші, які призначалися для псевдоматерів-одиначок...
Бо думаю таких "псевдо-одиначок" теж чимало... Якщо тільки я можу навести шість прикладів...
***
І занавєс... 
Хто найгучніше кричить про свою чесність, геніальність, не побоюсь цього слова, непорочність, на жаль, у житті виявляється не таким-такою уже й хорошою людиною.
Направду добра людина ніколи не хизуватиметься: "А я ... А я... А я б не взяв... А я б зробив-віддав-перепродав...."
Та й впринципі ідеальних людей не існує... За кожним - якісь свої невідомі загалові прогрішності... То навіщо верещати про свою ПРАВИЛЬНІСТЬ...
І хто взагалі сказав, що суб'єктивна думка - це істина?!

 Бл...ь, п...ц....

От скажіть, нафіга кондеціонери людям, які не вміють ними користуватися??? 
С..а, так запрівають, що інші просто потім дохнуть від цієї "прохолоди та свіжості"....
Але все по порядку...

Я людина  рослина  теплолюбива... Так, мене виростили і виховали у тепличних умовах, із закритими квартирками... Я пила тільки тепленьку воду кипяточок і парила ноги у тазіку... І саме тому зараз я дуже легко підхоплюю будь-які віруси, спокійно можу простудитися від протягів у маршрутці чи переходах... У мене дуже послаблений імунітет із-за тривалого прийому біциліну та інших антибіотиків, якими лікувала ревматизм... 
А кондеціонери діють на мене взагалі вбивчо... І тому я дуже страждаю у літню пору від усіляких неудобст - тих же протягів та кондиціонерів.
На роботі в редакції це питання якось проходить тихо і мирно. Коли вмикають кондиціонер (а я сиджу найближче до нього) - я виходжу в іншу кімнату...Від біди подалі... Бо ж навіщо мені потім харитися від саплей і температури... Я з розумінням ставлюся до того, що ДА, можливо спекотно і тра-та-та, і треба хоч іноді охолоджувати приміщення. Тому і виходжу з кімнати... І людям добре, і я у безпеці... Бо навіть ціною прохолоди, я не хочу потім тиждень лікуватися... ВЛІТКУ!!!
І на роботі   в редакції  кондиціонер  вмикають з умом. З НЕВЕЛИКОЮ РІЗНИЦЕЮ МІЖ ТЕМПЕРАТУРАМИ НАДВОРІ ТА У ПРИМІЩЕННІ.

Але не всі такі умні та толерантні. Бл...ь...
Позавчора зайшла у магазин у нас на районі..., де кавбаски продають.... Приміщення 2 на 2 метри... Постійна черга... І позаду цієї черги висить величезний кондиціонер і дме-видуває усі МІНУС ДЕСЯТЬ...
Ну не придурки? А?
От уявіть, заходить людина з вулиці (ДЕ СПЕКА ПЛЮС 40), перед тим облиється трьома потами в маршрутці, і відразу у цю "райську прохолоду". Стоїть в черзі 15 хв і всьо... Приїхали! Нежить, температура, хворе горло... А можуть й гірші наслідки бути, які й перераховувати не хочеться...
Та навіть у  кого кінське здоров'я навряд чи таке витримає (я вже мовчу про себе).
Ну от, купила я позавчора тої ковбаски, а вже вчора під вечір - впала з ніг...
І все б нічого - поматюкалася, полікувалася...
Але у нас завтра свято, збираємось на шашлики...
А у мене температура, підпухлий ніс та хворе горло... І настрій нижче плінтуса... Та й сил нема, ані на закупи їхати, ані радіти, ані готуватися...
І все із-за грьобаних кондиціонерів... Чую з тими дьявольскими пристроями у мене буде веселе літо...
 Ах да, в цей прекрасний магазин уже ногою не ступлю ... Хіба, на осінь...  Або піду напишу в книгу скарг свої матюки.... І дуже співчуваю людям, які також застудилися із-за невмілого користування кондиціонером у тому триклятому магазині... А такі є 100%!
І вообще я сумніваюся, що продавчиня за день-другий не зляже з температурою... Бо реально, то треба мати навіть не кінське, а мамонтове здоров'я, щоб встояти після нього на ногах...
І мене всьо, йду полоскати горло...

П.С. Якщо протягів у маршрутці ще якось вміло намагаюсь уникати (то сяду там, де не дме, то машиною на роботу-з роботи підїду), то як вберегтися від кондиціонерів наразі не знаю...

Віднедавна маю чудово нагоду перевтілюватися:) Хоча останнє слово дуже вже й перебільшене...
Просто віднедавна можу ходити або з коротким, або з довгим волоссям...
Моя чудова перукарка - фея:)))
Нарешті моя давня мрія про довге волосся може хоч іноді здійснюватися (коли саме, вирішувати тільки мені:)!!!

( Read more... )

Мабуть, про це писати-говорити-кричати-нудити дуже банально... Але...
Я ВТОМИЛАСЯ ВІД ЦІЄЇ ЗИМИ...
Мої душа-серце-тіло-розум, очі-вуха-руки хочуть весни-тепла-сонця...
Ще зовсім трішки почекати-потерпіти-поміряти і ВОНА прийде.
Точно знаю, що прийде!
Але не можу не припинити запитувати: ВЕСНО, ДЕ ТИ???
( Read more... )

Усі про зиму... Й про сніг... Про свята говорять-пишуть... У кожного різний настрій: хтось тішиться, інші - зляться... А я і не зла, і не надто весела... Нормальна! Теж думаю-говорю-пишу про зиму:)))

Дні знову летять надто швидко! Час... О, цей час!
Але я тішуся з того, що знову у "ритмі"! І, щоб там не було, літо видалося чудове: багато книг, розмов, домашнього затишку, сонця... І довгоочікувана зустріч з морем! А поломана нога - ех... Мабуть, це маленьке випробування, яке судилося пережити! І, на щастя, пережилося:)! Місяць, який вичеркнуто з календаря, не минув надаремно - от так невимушено знайшовся час для роздумів, для копирсання в собі...
Тепер усе стає на свої місця - робота: багато листів, історій, електронних повідомлень та цікавих зустрічей... А ще багато натхнення і радості... Радості від кожного дня. І навіть нема сил нарікати... Та й причин нема.

Усе встигнеться... Усе станеться, як має статися... А вище себе я уже й не намагаюся стрибнути!
Осінь... Привіт...