Гарпер Лі "Убити пересмішника..."

[valeri_ta]

Ух, друзі... Я написала чималенький пост про роман "Убити пересмішника", про усі свої враження, і ох, і ах...
А потім завис нет і все пропало...
Навіть чернетка не збереглась... Сумно:(, бо на ТАКИХ емоціях переповідала враження...
Але не полінуюсь дещо таки повторити:)...
Не знаю чому книга "Убити пересмішника..." потрапила мені до рук тільки тепер - у мої майже 30:)?
Чому я не прочитала її раніше? В дитинстві чи юності?
Але тим не менш, роман "Убити пересмішника" став одним із НАЙулюбленіших...
І якщо ви, так як і я, дотепер ще читали цього неперевершеного роману, швиденько беріться до читання.
Це дуже добра й світла книга не тільки для дітей, а найперше - для дорослих, які готові до подорожі в дитинство...
Це книга про...
...про те, як діти бачать світ дорослих, як вміло аналізують побачене-почуте, як вчаться складних істин через призму своєї дитячої безпосередності...
...про те, що виховувати дітей не обов'язково з ременем в руці: батькам достатньо лише бути гідним прикладом для своїх синів і дочок...
...про те, що насправді діти дуже-дуже розумні і часто-густо розуміють набагато більше, аніж ми собі можемо уявити!
Це книга про людяність і чесність..., про життя-будні - такі  важливі у формуванні характеру кожної дитини, про те, що всі люди різні...
Це дуже глибока книга. Написана так легко-просто, але настільки художньо, що мимоволі й не помічаєш, як на "якійсь там" сторінці стаєш головною героїнею роману - 8-річною дівчинкою ... і повертаєшся в своє дитинство...
Сюжет переповідати не буду... Почитайте, якщо не читали... Обов'язково!

А от цитати нехай будуть:) (читала у рос. перекладі):

"Что бы там ни было, а всякая толпа состоит из людей".

"Мужество - это когда заранее знаешь, что ты проиграл, и все-таки берешься за дело и наперекор всему на свете идешь до конца. Побеждаешь очень редко, но иногда все-таки побеждаешь".

"Почти все люди хорошие, Глазастик, когда их в конце концов поймешь".

"– Ты знаешь, что такое компромисс?
– Это когда обходят закон?
– Нет, когда уступают друг другу и таким образом приходят к соглашению".

"Есть у человека нечто такое, что не подчиняется большинству, - это его совесть".

"Иногда мне кажется, что я никуда не годный отец, но, кроме меня, у них никого нет. Прежде чем посмотреть на кого бы то ни было, Джим смотрит на меня, и я стараюсь жить так, чтобы всегда иметь право в ответ смотреть ему прямо в глаза…".

"Мелкий-мелкий дождик, огни уличных фонарей расплылись и затуманились. Я иду домой и чувствую, что я очень старая, а потом я скашиваю глаза и гляжу на кончик своего носа - на нём сидят мелкие капельки дождя, а потом у меня начинает кружиться голова, и я поскорей перестаю косить. Я иду домой и думаю: есть что рассказать Джиму. Ох, и разозлится же он, что всё прозевал, наверно, целую неделю и разговаривать со мной не будет. Я иду домой и думаю: мы с Джимом будем ещё расти, но нам мало чему осталось учиться, разве что алгебре".