Давно... 30 хвилин для себе...

Давно я не сиділа от так - посеред дитячого майданчика - ввечері... Наодинці... І навколо нікого... Лише порожні гойдалки та гірки...
Час для себе - хоча б 30 хвилин... Щоб нікуди не поспішати, щоб подумати і помріяти, згадати і знову забути... І щоб просто розслабитися і тяжко видихнути-вдихнути...
Перше, що спало на думку - мені ж насправді катастрофічно не вистачає часу для себе... А ще подумалося, що давно, ой, як давно, я не сиділа от так - посеред дитячого майданчику - ввечері... Наодинці...
Давно я не сміялася щиро і від душі...
Давно мене не тішили звичайні речі та явища, які раніше-колись, приносли купу позитивних емоцій - сонячний ранок, політ птаха, шелес дерев, зелень, закохані пари та самотні хлопці, які завжди на когось чекають...
Давно я не була собою - завше маски, ролі, гра... 
Давно мені не дарували квітів...
Давно я не казала найближчим людям, що вони дорогі мені...
Давно я не гуляла у парку, щоб нікуди не поспішати...
Давно я не годувала голубів...
Давно я розслаблялася - душевно... внутрішня напруга - звчине явище...
Давно я не пила смачної кави у коліжанки на кухні...
Давно я не розповідала свої таємниці...
Давно я не поспішала на побачення...
Давно я перестала отримувати задоволення від того, що поряд люди, яких я люблю...
Давно я не чула слів "Я люблю тебе!"...
Усе частіше я скаржуся на життя... Усе частіше знаходжу безліч недоліків там, де їх не варто шукати... Усе частіше негатив стає моєю реальність... Усе частіше я сержуся, кричу і плачу...
Усе частіше мене дратує світ, а особливо люди...
І найгірше, серед усіх тих масок, які я почала приміряти ще тоді, коли розівчилася сміятися від душі, я не можу віднайти свого обличчя...

30 хвилин для себе... Тепер, сьогодні - це дуже багато, аби зрозуміти наскільки усе запущено...