Моя нога

Неділя... Надворі пасмурно, холодно... Плани з'їздити в ценрт автоматично відміняються: куди ж по такій погоді?!
Скучаємо вдома: то їмо, то ТБ дивимося, то дрімаємо. Я періодично щось мастирю на кухні, а чого ж вчепитися...
Настрій як погода.
Наступне дрімання переривається телефонним дзвінком.
Перелякана (мене завжди з просоння лякає звук мобільного - серце з грудей вискакує) зриваюся з ліжка, намагаюся зрозуміти звідки лунає мелодія... Роздупляюся - телефон у кухні.
Набираю швидкість, вибігаю з кімнати і біжу (питається чого,якого милого?) на кухню. На півдорозі однією ногою зачіпляюся за штанину і щоб не впасти намагаюся втриматися на другій нозі. Друга нога (яка, мабуть, ще не прокинулася) відмовляється тримати тіло і завертається до середини...
Падаю не тому, що зачепилася, а від різкої болі... Починаю скавуліти як пес і сльози крокодилячі: йопт, йопт...бідна нещасна...
Уся ця дія відбувається за лічені секунди чи то пак хвилини...
Телефон перестає дзвонити. Сиджу в коридорі на підлозі - плачу... Нога підпухає миттєво! А за декілька годин стає схожою на колоду.
Ходжу тепер на одній нозі, іноді скачу... Травмована кінцівка болить - вночі покою не давала.
Післяобіду піду рентген робити, мало лі шо...


P.S. І чого бігла як навіжена по той телефон - досі не розумію?! Та й телефонувала людина, яка потім повідомила не дуже втішну новину. Ех...
Правду кажуть, з дурною головою і ногам спокою нема...