Яка осінь?!

У жж так багато пишуть про осінь: хтось натхненно, дехто - із гірким присмаком смутку та депресії, інші - злісно і нервово... Читаю, переглядаю фото та картинки і намагаюся зрозуміти, а якою ж ця осінь є для мене? Такою, як і усі попередні? Чи все ж таки дещо іншою?
Мабуть, ця осінь не схожа на інші осені в моєму житті.
Цьогорічна осінь така, як і картинка-фото до цьогу тексту. Ця осінь - оголено-жовта.
Оголено все: почуття, емоції, переживання, думки і мрії, бажання та прагнення. І важко сказати - добре це чи погано?! Хто зна...
Ця осінь багата на спогади. А останні в свою чергу - безжалісні. Вони живуть своїм життям, нагло втручаючись у моє. Спогади - не болять. Вони - холодні і жорстокі, як осінні дощові дні. І від них не тепло, як буває зазвичай... А дуже-дуже холодно. Мерзу від думок про те, що життя минає і жодну мить уже ніколи не вдасться повернути.
Моя цьогорічна осінь пахне дитинством та юністю. Скільки усього було... Гарного... Щирого... Безпосереднього... Відкритого... Чи повториться це хоч колись? Швидше за все, ні!
Є багато слів, які хочеться сказати, є багато людей, яким хочеться подякувати, подзвонити чи хоча б написати. Але цьогорічна осінь сковує бажання. Так соромно йти до людей - оголеною!!! Так боязко показувати іншим усе те, що старанно приховувала... Знаю, що не зрозуміють... Відштовхнуть... Проженуть...
Цьогорічна осінь - дивна. Апатична! Дні стікають, як і пісок у годиннику. І так важко на щось наважитися!
Ця осінь загнадто доросла. Їй важко вжитися із тими спогадами... З дитинтсвом.
Моя цьогорічна осінь - це боротьба мого "я"... Але з ким борюся так до кінця і не можу збагнути...
От така вона... Оголено-жовта... Несамотня, але трішки одинока. Сумна і радісна водночас, проте занадто байдужа до усього, що відбувається навколо!
Ця осінь - осінь протиріч...