У понеділок

Минулого тижня отримала зауваження від шефа із-за того, що пізно здали газету.
Шеф наголосив, що у всьому винна я, як головний редактор...
Сьогодні (оце понеділок почався) шеф висварив!!! за те, що дизайнер запізно здав обкладинку журналу на друкарню. Знову: «Ви, як головний редактор, повинні впливати на верстальника...і т.д. і т.п.»...
І всьо ніби зрозуміло... Звісно, я повинна відстежувати увесь процес...
Але я, як редактор:
- завжди усі матеріали (чи то газета, чи журнал) подаю вчасно (навіть, зважаючи на періодичність – завчасно), щоб і літредактори собі спокійно читали – не поспішаючи, і дизайнери – працювали ;
- про все прошу тисячу раз, ще сто разів повторюю-нагадую, і вкотре (1001 раз) прошу чи то вичитати матеріали, чи то зверстати...
Але як бути з людським фактором...Тобто:
- у когось хворіють діти;
- в когось депресія;
- в іншого ще сто тисяч справ;
- хтось занятий своїми проблемами;
- дехто хворіє...
....перелік можна продовжувати довго....
Що я повинна робити як головний редактор? Просити 1002 раз? Ну, я ж не папуга... Як я можу вплинути на інших (дорослих) людей (чи то верстальник, чи коректор, чи то будь-хто інший), тим паче, якщо ці люди мої друзі? Сваритися? Кричати? Скандалити? Про все розповідати і скаржитися шефові?
На жаль, я так не можу... Це мене їсть з середини, виснажує мою і так слабку нервову систему...
То може я поганий редактор? Якщо зважаю на все це? Шеф ж завжди правий!!!
І, до речі, у мене, хоч і нема дітей, теж є справи, трапляється поганий настрій... Але про це у мене ніхто і ніколи не запитує.
І мене ж ніхто не просить робити-здавати видання. Я й сама про це знаю. Знаю, що це моя робота, за яку я отримую заробітну плату. Я маю графік і працюю згідно із ним... Щоразу ж шефові не доводиться нагадувати і благати: «Таню, здайте те чи інше видання...». Я сама знаю, що я повинна це зробити! І все – крапка!
То як я мала простежити чи дизайнер здав ту обкладинку? При тому, що в п’ятницю він мені сказав: “Все, відправляю обкладинку на друкарню!». Я ж не можу ставити під сумніви його слова! Чи сидіти з ним до 10 вечора і стежити - відправив він чи ні! Я свій робочий день відпрацьовую на всі 100, і не можу підлаштовуватися під чийсь графік-режим дня.
Мені ж що ж тепер шукати телефон друкарні, передзвонювати туди і переконуватися, що направду обкладинку відправлено у роботу???
Мдя...
Дивно якось усе. Не злагоджено. Напружено.
А могло б бути усе спокійно: якщо спокійно і вчасно виконувати поставлені завдання, якщо не відкладати усе на останній момент, якщо усе робити поступово і без нервів-скарг-звинувачень... Якщо йти один одному на зустріч!
 Так ж працюють люди. Знаю, що працють!!!
***
А якщо чесно я втомилася отримувати прочухани за всіх і за все, тільки тому, що я є на місці...