Історія повторюється... І то не я вигадала...

[valeri_ta]

Прочитала у френдстрічці запис 13medusa...
І пригадала, як нещодавно, колега нагадала про вірш...
Ось цей:

ПАМ'ЯТАЙ

Коли Україна за право
життя
З катами боролась, жила
і вмирала,
І ждала, хотіла лише
співчуття,
Європа мовчала.

Коли Україна в нерівній
борьбі
Вся сходила кров'ю і
слізьми стікала
І дружної помочі ждала
собі,
Європа мовчала.

Коли Україна в залізнім
ярмі
Робила на пана і в
ранах орала,
Коли ворушились і скелі
німі,
Європа мовчала.

Коли Україна криваві
жнива
Зібравши для ката, сама
умирала
І з голоду навіть згубила
слова,
Європа мовчала.

Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в
демона зла,
Європа мовчала.

Олександр Олесь 22. 08. 1931.

П.С. Я знаю, що якраз про Європу зараз дуже й не йдеться. Але особливо неуважним наголошую, вірш пригадався після прочитання запису в жж...
А взагалі у мене дуже багато думок-переживань з приводу того, що відбувається в Україні...
Мені болять ці події...
Не вкладаються у голові смерті та поранення людей, те, як десятки стали інвалідами...
У мене сотні запитань: Чому і завіщо? Як жити матерям, котрі втратили синів? Як жити сім'ям, в яких поселилась біда? Як тепер усеньке життя жити без очей чи кінцівок? Чи справедлива ціна? Основне запитання: чи справедлива і чи буде виправдана ціна? Що буде далі з нашою країною?
Але я не можу про це писати... Не можу скласти слова у речення...
Не буду оригінальною, а напишу як і десятки тисяч інших блогерів: мені здається, що хтось підмінив реальність...
І мені страшно. І мені не соромно... Мені страшно, бо я звичайна проста, слабка жінка.
І найбільше я боюсь якогось дня прокинутись в країні, де ані свободою, ані демократією навіть не пахнутиме.
Де будуть вказувати у що вірити, що писати... У країні, в якій пануватиме лише одна єдино-правильна думка...
І це вирішуватимуть люди, далекі від істини...

П.П.С.А ще дужче я не маю сил вступати в суперечки! Особливо, в інтернетах...

Comments

[13medusa.livejournal.com]

Тримаймося і гуртуймося-і ми переможемо.
І я ридаю щоденно- чи од болю чи од співчуття чи від розчулення- бо те, що зараз там робиться в душах і учинках людей на майдані- це до сліз.
Але треба переставать і боротися.
Страху не місце в душі- тільки рішучість

[valeri-ta.livejournal.com]

ой, важко то все... особливо зі стархом... в мене він переходить у панічну форму...
і найстрашніше (от тавтологія), що не можу тому всьому дати раду...

[shaksanka.livejournal.com]

надія живе...

[marisa-t.livejournal.com]

Тримайся сонечко. Бог з нами, він на боці правди. Треба знаходити в собі сили. Важко, але треба.
Я теж то впадаю в депресію, то панікую, то трохи відпускає. Легше наприклад, коли подзвоню сестрі, вся в паніці, а вона якраз трохи в іншій фазі, заспокоїть тощо.
Ще добрі новини допомагають. Там когось з активістів випустили, там "Альфа" звільнилась. Стараюсь на них концентруватись. Бо коли починаєш мислити глобально, правда важко.

[valeri-ta.livejournal.com]

дякую... так, все саме так... навіть слів не вистачає...