.... подруга....

[valeri_ta]

Була у мене подруга.... (Тобто вона є, але не тут, не зараз, не поряд....)... Ми товаришували з "байкових трусиків": ходили в один садочок, школу і лише по її закінченні, наші шляхи розійшлися... Хоча, уже будучи студентами, завжди знаходили час на те, аби хоч раз у місяць зустрітися, погуляти, попити кави, почаювати, поговорити...
Я не можу сказати, що ми були найкращими подурагми, мабуть, кожна з нас, мала скелетів у шафі. Але жити-існувати-вчитися-просто бути одна без одної не могли....
Інколи ми зустірчалися у неї вдома: дивилися фільми, читали книги, пили бехерівку чи вино, і говорили-говорили-говорили... А на ранок поспіхом збиралися кожна по своїх справах і розбігалися... А ще інколи ходили в театр, гуляли нічним Львом, фотографувалися... Це були не часті зустрічі, але вони БУЛИ...
А потім ми напевно подорослішали по-справжньому... Її затягнула наука, мене - кохання. І все менше ми телефонували одна одній, все рідше збиралися в неї вдома... Не вистачало часу, можливостей чи то пак бажання...
У кожної своє життя, справи, інтереси... 
Спершу я не надавала цьому значенню, а тепер часто згадую наші нічні посиденьки... І чомусь стає так сумно-сумно... Час не повернути, не повернути зустрічей-розмов-дівочих посиденьок... 

Маю друзів-подруг-знайомих, але тільки одну  і "ностальгую" за тим, чого уже не буде і що уже не повернути....
Як добре, що вона була в моєму житті...

Comments

[chervoni-korali.livejournal.com]

це ж добре, коли є світлі спогади...

[nightmatiola.livejournal.com]

У мене таке враження, що у вас не просто ностальгія, а цілий депресняк через ті спогади...
Все тече, все змінюється... ми дорослішаємо, інколи змінюємося по-різному... одни люди йдуть з нашого життя, іньши приходять...час не повернути, але в теперішньому можна знайти того, з ким буде так само цікаво зустрічатися, гуляти, балакати
А може це сум за літами, які вже пройшли? І пождруга просто символ тих часів?

Я за свій вік вже двічі розходилася шляхами зі своїми найближчими подругами. Спочатку було важко, сумно, самотньо, а потім з'являлися нові, які, як мені здається, навіть краще розуміють мене теперішню.

[valeri-ta.livejournal.com]

Це ви гарно підмітили - депресняк... останнім часом він за мною ходить по слідах... Так, нові друзі, знайомства і все нове... Але чомусь так сумується за тим, що було... І ще гарно підмітили, що "та" подружка своєрідний символ певного часу, час який залишився у спогадах...

[nightmatiola.livejournal.com]

Спогади про ті старі добрі часи можуть стати класною причиною для депресії ))) Сама часом сиджу і сумую за старими часами, які не повернути...
Але ці спогади можуть стати і нашим ресурсом, адже, якщо я тоді могла так і мені було добре, то я зможу це зробити і зараз, і в майбутньому...
Пройде ще якийсь час і ваше нове стане звичним і старим. )))
Тримайтесь!

[witch-leticia.livejournal.com]

а чому не можна спробувати все повернути? Зателефонувати і сказати " я скучаю" - ніколи не пізно....

[valeri-ta.livejournal.com]

напевно... ніколи не пізно втратити те, що вважається втраченим...