Я люблю свою роботу...

[valeri_ta]

Як добре, що свого часу я почала писати вірші... Як добре, що тато "записував мене на магнітофон" і ще донині збереглися ці аудіокасети... Як добре, що в старших класах я вела класний щоденник, у якому писала про усі успіхи однокласників, і цей щоденник стояв на почесному місці - почесній поличці з медалями, грамотами і т.д.
Як добре, що в 9 класі я переросла вірші і взялася до прози... А потім, після закінчення школи, вступила на факультет журналістики, а не на історичний (аж у Рівному)...
Як добре, що того дня ми з батьками випадково проходили біля головного корпусу університету і зайшли ознайомитися з переліком спеціальностей та іспитів... І як добре, що тато сказав: "Дивись, вступний іспит з укр.мови та літератури (на журналістику), оголошення результатів 10 липня... Спробуй свої сили..." А 10 липня - моє д.н. І я спробувала, і в прямому значенні цього слова, забила на історичний... Бо ж мріяла про журналістику, але до останнього не вірила, що без грошей можна вступити...
І як добре, що відразу після вступу я пішла працювати у районну газету, і уже в 16 знала на практиці що і до чого... І байдуже, що мої однолітки розважалися, а я працювала...
Добре, що у житті були класні і позитивні люди, і добре, що були погані та заздрісні - усі стали вчителями... І донині зустрічаються такі - ніби добрі, ніби злі:))) Добре, що довелося спробувати свої сили і у інших спеціальностях... Це стало досвідом....

На сьогоднішйній день, я займаюся улюбленою справою... Уже не пишу віршів, і "мене ніхто не записує на магнітофон", зате продовжую писати прозу... І часто згадую те, як тато запропонував вступити на журналістику... І неодноразово кажу йому про це!
Я дуже люблю свою роботу (без іронії чи вихвалянь)!!! Люблю, чесно!
Люблю писати... А ще більше люблю отримувати листи читачів... Ви й уявити собі не можете, яка це радість, читати теплі і щирі слова, безкорисливі і прості побажання... Від безкорисливих і звичайних, добрих людей...
Напевно, листи читачів - найбільша подяка за роботу, яку робиш!
Іноді мені хочеться відповісти на усі-усі (але, на щастя і на жаль) їх дуже багато, і фізично це зробити - не можливо!
Трапляються різноманітні шедеври і люди! Хтось і у листах зазнається без вагомих на це підстав... Але більшість все ж таки - непервершена...
І байдуже, що читачі на знають досконало правил правопису і інколи не правильно формулюють речення... Байдуже, яка у них освіта, вік, рід занять... Байдуже!
Сила в іншому - у сенсі, який вкладають у свої твори, у слова і звороти...

П.С. Чур, не заздрити;), але я дуже-дуже хочу поділитися зі всіма, і голосно прокричати - Я ЛЮБЛЮ СВОЮ РОБОТУ!!! І як добре, що у житті складається все саме так як складається!!!

Comments

[panchoxa.livejournal.com]

мммм... як я Вас розумію. я також закінчила факультет журналістики. навчаючись на філософському, вирішила спробувати свої сили і втілити мрію - і вступила. закінчила обидва, але філософія - не моє. наразі навчання на журналістиці - один з найкращих спогадів в житті.. на жаль, я не працюю по спеціальності, але дуже хочу, хоча маю невеликий досвід і боюся, що ніхто без досвіду не візьме на роботу журналістом.. а так хочеться ним працювати.

[valeri-ta.livejournal.com]

вірю... шкода, що у нас укомплектований штат... я б усіх-усіх охочих брала на роботу (якби була видавцем і керовником)!!!
я навіть дописувачам майже усім даю змогу публікуватися, бо знаю, як це важливо для людей! бо сама така ж...