valeri_ta | ВОГОНЬ

Я знаю, що усі випробування, що трапляються на життєвому шляху, потрібно мужньо зносити. Знаю, що часто події у житті є певними знаками, які потрібно розшифрувати. Так само знаю, що усе минається: і біль, і образа теж… Знаю, що часто ми, люди, опиняємося, у таких життєвих ситуаціях, від яких незастраховані… І знаю, те, що має трапитися, те обов’язково трапиться…

Але чому ж усі ці знання і розуміння цих знань не допомагають у критичних ситуаціях?
З сьогоднішньої ночі я ненавиджу вогонь, його пожадливі язики, його тріскоту та пекучого диму… Я ненавиджу стану безвиході: коли бачиш ситуацію, яка руйнує частинку твого розміреного життя і нічого – НІЧОГО – не можеш вдіяти. Я ненавиджу людей, які приносять страждання іншим, безневинним людям і у яких не має ані крихточки совісті, які не бояться розплати за свої вчинки, і у яких, зрештою, не має нічого святого…
Я ненавиджу безглуздя і несправедливості… Жорстокої несправедливості…
Я не можу НЕ ненавидіти… І нехай пробачить та змилується Бог!

Я до останнього сподівалася, що це сон… Жахливий сон!
Я досі у всій повноті не можу усвідомити, що трапилося цієї ночі. Я не можу зрозуміти чому це трапилося з нами. За що?

На щастя, усі живі та здорові… І життя продовжується… І не можна страждати за речами чи якимось матеріальними набутками. Але знову ж таки, коли це матеріально набуте є чи не єдиним, що належить тобі, є дійсно цінним та дорогим для тебе, заробленим важкою працею, тоді дуже важко змиритися із його безповоротною втратою.

Те, що трапилося, важко пояснити. З тим, що трапилося, важко змиритися. І образа за те, що ти постраждав без причин, мабуть, ще довго ятритиме душу…

Ця ніч, ніч на Покрови, стала черговим приводом замислитися…
Над чим? Та над усім… В першу чергу над тим, чому за інших страждають безневинні? І чи існує справедливість? Елементарна ЛЮДСЬКА справедливість…