valeri_ta | Спочатку боліло...

Спочатку боліло... А тепер... А тепер байдуже...
Спочатку - не знала, яке воно відчуття "непотрібності", коли ти нікому не треба і взагалі... Спочатку ніколи не відчувала цього...
Відчула... Пережила... Переболіла...
Гидке відчуття... Воно - як самотність, але ще гріше...
Розуміння того, що від тебе постійно намагаються щось приховати, намагаються уникнути тебе, зайвий раз позбутися - гнітить... Чесно... Але до певного моменту... А потім стає байдуже... І припиняєш напрошуватися, допитуватися, просити ... Навіщо? Адже в середині ще не вмер "здоровий егоїзм" і розум волає: "Хіба ж ти не заслуговуєш на те, щоб тебе цінували?!"....
А потім і сама стаєш такою ж - якій нічого не потрібно...
***
Ось так, помало-помало починаєш замикатися в собі... А сльози ще довго продовжують здушувати горло... Але плакати не можеш... Бо навіщо... Легше не стане...
Нехай буде так як є...