valeri_ta | ВСЕ... ДОСИТЬ...

Цей день настав...
Я довго намагалася пояснити, що мене ображає, я досить чітко старалася пояснити, що саме мені потрібно, я тисячу разів повторювала одне й теж і щоразу просила...
Просила не багато... Просила розуміння, поваги, любові. Не просила зірок з неба, перстнів з діамантами, букетів з 1001рози і т.д. Просила розуміння...
І дарма. Всеодно мене не почули, не захотіли зрозуміти і не змогли заради мене відмовитися від своїх амбіцій і бажань. І це нормально. Адже кожен дбає про себе і не часто хтось готовий заради когось йти на поступки.
Це нормально, що людина робить, що хоче, що їй до душі, що вважає за потрібне. Це нормально, що людина має власну думку і власне бачення тієї чи іншої ситуації. І це дрібниці, що вони не співпадають з твоїм баченням. Це твої проблеми (вірніше мої)!
Моє терпіння вичерпалося, а йому на зміну прийшло розуміння того, що насилу насправді милою не будеш і що не можливо заставити людину дорожити тобою...
Все просто... І все правильно.
Тільки так не хочеться бути ніким...
Цей день настав...
Нікого, ніколи, нічого не проситиму, не пояснюватиму, не дорікатиму, не критикуватиму...
Нарешті я зрозуміла, що мене важко почути...То навіщо надриватися і чогось прагнути???